Cьогодні 111 років із дня народження Івана Багряного – великого українського прозаїка, поета та публіциста. Ми шануємо спадщину великого письменника та рекомендуємо до читання його неперевершені твори.
Біографічна довідка
Іван Павлович Лозов'яга (Багряний — літературний псевдонім) наро­дився 2 жовтня 1906 року в місті Охтирка на Сумщині в сім'ї робітника- муляра. У ранньому віці виявив творчі здібності. Здобувши початкову осві­ту, закінчив Краснопільську художньо-керамічну школу, невдовзі продовжив навчання в Київському художньому інституті.

Дo літературної творчості І. Багряний звернувся в шкільні раки, писав прозу, поезію. Його захопив загальний літературний рух лоби 20-х років. Най­більше молодому письменнику імпонували ідеї визначного літературного лі­дера M Хвильового, який закликав орієнтуватись на «психологічну Європу».

Перші публікації І. Багряного викликали читацьке схвалення й водночас гострий осуд з боку радянської критики. За принципові національні погля­ди його було заарештовано й відправлено на заслання. Декілька років пись­менник провів на Далекому Сході. Там він багато спілкувався з жителями Зеленого Клину — місцевості, що була заснована переселенцями з України. На основі одержаних у цей час вражень митець пізніше створив роман «Ти­гролови».

Досить нагадати, що книги видатного майстра було перекладено англійською, німецькою, французькою, голландською, і в тих, чужих мовах вони мали неабияке визнання. Про повість «Тигролови» в англійському перекладі («The Hunters and the Hunted» — «Переслідувачі і переслідувані»), що побачила світ у великому американському видавництві «Sant Martin Press» аж трьома накладами, наприклад, писали такі спеціалізовані журнали, як «Bookmark», «Circus», «Library Journal», «Saturday Revue», «Time», а також газети світового резонансу, як «New York Times»,»New York Gerald Tribune», «San Francisko Cronikel», »Krishchian Science Monitor».

Уже сама рецензія на «Тигроловів» у тижневику «Time Magazine», який виходив тиражем шість мільйонів примірників, може засвідчити широту розголосу книжки І. Багряного.
«Його твір має набагато більше сонця, як тіні, і є радше посланням любові, аніж ненависті»; «Він створив чарівну пасторальну картину в самісінькому таборі ворога»; «Навіть сибірська тайга не є поза довгою рукою Москви. Точніше, у цьому новознайденому раю колишня жертва НКВД (Григорій Многогрішний. — О. Ш.) не може забути трагедії свого народу і того, що він сам пережив»; «у сильній, ясній прозі автора прості люди лісу і глибокий ритм їхнього існування виростають до епічних масштабів»; «І якщо закінчення повісті не примусить вас встати й бурхливо зааплодувати дійовим особам, то ви справді цинічні» — це лишень окремі відгуки рецензентів на «Тигроловів».
Згаданим твором зацікавився навіть Голлівуд, але, на жаль, із голлівудської іскри полум'я не запалало, бо українцям забракло простої практичності і заповзятливості. Дався взнаки також брак знавців нашої, на той час недержавної, мови серед іноземців — майстрів художнього перекладу. Тож із англійської «Тигролови» й з'явилися голландською («Vlucht in Taiqa» — «Втеча в тайгу») тиражем 200 тисяч примірників! А вже дещо пізніше ті ж таки «Тигролови» в перекладі німецькою ( «Das Gesetz der Taiqa» — «Закон тайги») були в каталозі найліпших видань, рекомендованих для шкільної молоді.
Книжку українського автора купували на подарунок до дня причастя або до дня народження.
Це був справжній тріумф І. Багряного. У Нью-Йорку, до речі, «Тигролови» готувалися до видання і російською, але... не побачили світу. Причина тут зрозуміла. Адже в творі йдеться про життя українців на Далекому Сході, про той геноцид, який здавна і послідовно здійснювався щодо нашого народу в неозорій Російській імперії. От і знайшлися навіть за кордоном відповідні сили, щоб хоч у такий спосіб стати на заваді успіхові української книжки. На перешкоді слову правди.

Недарма ще зовсім юним, двадцятип'ятирічним, поставши перед слідчим НКВД, свої переконання І. Багряний сформулював у такий спосіб:

«
«1) Я мушу працювати для української культури насамперед, і твори мої мусять бути національні не тільки формою, а й змістом. Я — український письменник.
2) Національну політику розв'язано не досить вдало, вірніше, в цій справі багато перекручень, як-то: кепсько поставлено справу з українізацією, а коли про це говорити, закинуть в націоналізмі. Потім російській культурі надається перевага і створено для неї кращі умови за рахунок нашої...
3) В своєму культурному розвитку нам треба орієнтуватися на Європу, а не на Москву...»


Іван Багряний

»
Художні та публіцистичні твори І. Багряного ще за його життя неодноразово виходили у США (де йому вручили символічний ключ від міста Нью-Йорка і на його честь започаткували відзначення «Українського дня», 22 січня, вивішуючи на будинку міської управи наш національний, синьо-жовтий прапор), Канаді, Англії, Німеччині, Голландії, Франції, Австралії. Загальний тираж трьох накладів згадуваної вже повісті «Тигролови» лише англійською мовою перевищував один мільйон примірників. І, мабуть, зовсім не випадково (тут ми пошлемося на публіциста Василя Гришка) першими зрозуміли й відповідно оцінили нашого письменника саме критики-чужинці: вільні від наших національних комплексів, розглядаючи його доробок з певної відстані, вони й звернули увагу на те головне у творах письменника, що виходить не тільки за межі конкретно-політичного, але й за межі конкретно-часового та навіть і конкретно-національного, будучи просто загальнолюдським.
Українська діаспора готувалася висунути творчість І. Багряного на здобуття Нобелівської премії. Але цьому завадила його передчасна смерть. Виснажений у сталінських катівнях, а відтак тяжко хворий, І. Багряний помер на 57-му році життя, у ФРН.
З упевненістю можна сказати що нелегка доля І. Багряного невіддільна від долі рідного народу, лідером якого (а не просто частини чи цілої еміграції), незважаючи на ізоляцію від України, він був. Іван Багряний, кажучи словами Й-В. Гьоте, на землі якого опинився, ніс в епоху те, чого їй бракувало, а саме — ідею гуманізму. Але ця ідея, поза сумнівом, мала свій розвиток і в українській, більше того — слобожанській землі, де народився славний його попередник Григорій Сковорода, просвітитель, філософ і поет XVIII ст. Саме на цій землі постало твердження Сковороди, що Бог — у серці людському. То хіба ж тут не простежується логічного зв'язку з афоризмом І. Багряного «Любов — є найсильніша з усіх релігій»?
Іван Багряний
Сад Гетсиманський
Доробок І. Багряного, зокрема його роман «Сад Гетсиманський», порівнювали з книгами таких майстрів, як А. Кестлер («Сліпуча пітьма», «Нуль і нескінченність»), Д. Оруел (1984), Б. Пастернак («Лікар Живаго») та О. Солженіцин («Архіпелаг ГУЛАГ», часто віддаючи перевагу нашому авторові. І в художньому вирішенні цієї теми, і в життєстверджуючому оптимізмі, і навіть у пальмі першості (сталінську гулагівську систему І. Багряний розвінчав майже на двадцять років раніше, ніж Солженіцин). Показом трагічної долі вигнанця з Батьківщини український автор, на наш погляд, вельми співзвучний також Е-М. Ремарку. Цей перелік, очевидно, можна продовжувати. І все ж найточніше відчув, інтуїтивно вловив спорідненість, а, отже, й епічного мислення І. Багряного український журналіст, політв'язень польських тюрем В. Мартинець, коли зізнався, що «від часу «Землі» В. Стефаника і «Чотирьох шабель» Ю. Яновського ні один твір української літератури не справив на нього такого сильного враження.» Йшлося про «Сад Гетсиманський».
Іван Багряний
Людина біжить над прірвою
Ще з більшою підставою це можна сказати й про роман І. Багряного «Людина біжить над прірвою». Так, від часу В. Стефаника (і до В. Стефаника) тривав шалений, безперервний біг української людини, її одіссея... На Далекий Схід і за океан, по тюрмах, концтаборах, по чужих землях і краях. Тому-то наші фізичні й духовні втрати неймовірно тяжкі. Хоч пора ж нарешті збагнути, що й людство зазнало невідшкодовних втрат саме через те, що внесок українського народу, одного з найдавніших (не будемо боятися цього слова) і кількісно теж не з останніх у Європі, до скарбниці світової культури в XX ст. виявився не таким високим, як хотілося б і як міг би бути за іншого, сприятливішого розвитку нашої історії. Найболючіше і найпарадоксальніше в тому, що наш біг усе ще триває. Невже тільки за інерцією? Ні. Вдумаймося: біг уже в незалежній Україні! Біг від України! Можна переконливо стверджувати, що десятки, сотні і навіть мільйони колишніх, справді нещасних, але нездоланних утікачів, наших співвітчизників, не змогли б зрозуміти нас, нині сущих, і ніколи не змирилися б із таким ганебним явищем.
То, може, настала пора біг української людини над прірвою залишити хіба що для дослідження письменникам, соціологам, психологам, філософам, історикам? Досить цієї шаленої втечі від самого себе — в нікуди. Пора, нарешті, не бігти, без кінця оглядаючись на переслідувачів, а вільно й розкуто йти поруч з усім цивілізованим світом.
І, ніби від імені всього нашого народу, Іван Багряний писав:

«
«Все можна перемогти при внутрішній змобілізованості та безоглядній волі до того, — він писав це в листі до дружини, в черговий раз потрапивши до лікарні і, наперекір тяжкій недузі, продовжуючи свою подвижницьку літературну й політичну діяльність. — Ту жадобу і волю вкраплюють в мене твої окремі слова (яким ти навіть не надаєш значення) і твоя героїчна поведінка. І це мене наснажує енергією. Хотів би, щоб таку моральну підтримку і скріплюючи силу ти мала в мені. На цім місці в мене проривається гіркий посміх, бо я пишу лежачи. Але це нічого не значить. Я не є повалений, я лише трохи приліг, щоб раптом встати на весь зріст... Я фанатично переконаний, що мені судилося звести і виграти жорстокий бій не тільки за своє життя фізичне, а й за своє місце в історії».

Іван Багряний

»
Лонгрід на честь Дня Народження великого українського письменника - Івана Багряного
Виконала Центральна бібліотека імені
Д. І. Писарєва Немишлянського района
міста Харкова

У роботі були використані наступні матеріали:
1
Стаття Іван Багряний: «Ходи тільки по лінії найбільшого опору – і ти пізнаєш світ»
https://web.archive.org/web/20171001221533/http://universum.lviv.ua/magazines/universum/2006/2/bahr.html

2
Біографічні факти
http://web.archive.org/web/20140221012719/http://korolenko.kharkov.com/bagrian.html

3
Обкладинки та ілюстрації - з вільної мережі Google
Харків, 2017 рік
Made on
Tilda